Хелоувін-2009

Один з небагатьох будинків, прикрашених до Хелоувіну

Якщо ще пару років тому принаймі -надцять хатів на вулиці були рясно прикрашені в страшні (чи смішні) хеловінські декорації, то цього року до Хеловіну готувалися доволі пасивно. Максимально на що спромоглися наші сусіди (та й ми самі)-то кольорові гарбузи на ганку перед хатою і кошики з цукерками, з котрих малеча б набирала собі гостинців. Чого не скажеш про чиказькі клуби: тут маскарадний шал був традиційно популярним, як серед 20-річної молоді, так і серед імігрантів старшого покоління.

-Мою маму в Америці наче б то підмінили: немає св»ята, щоб вона разом зі своїми друзями пропустила якийсь «фан»,-сміється моя товаришка Настя. -А кубіті недавно стукнуло 60 років! Так що спробуй мені знайти якійсь дві перуки, а то мамі та її бойфренду не вистарчає «волосся» до наряду.

При цьому ми с Настьою (в наших 30 з гаком) залишилися «на хазяйстві» і до ніякого клубу не пішли: мало «фан» старше покоління, а ми просто супроводжували дітей від хати і до хати в гонитві за цукерками .

Отакий собі гарбуз

І можливо це здається смішним і навіть трохи божевільним, але хто сказав, що життя закінчується, якщо тобі понад 40 чи там 50? Після одноманітності і прози щоденного життя, з його повсякденною роботою (чи її пошуком), смертю друзів та близьких, проблемами і розчаруваннями, це лише залежить від нас, як собі зробити св»ято. Слава Богу, тут ніхто не звертає уваги на традиційне українське: «а що подумають люди, якщо побачать мене в такому костюмі». Тому поряд з дітьми у хелоувінський вечір ходять просити цукерки і переодягнені дорослі, вірніше ті, котрі в той час не змагаються в барах та клубах за звання «кращого маскарадного костюму року», або не сидять вдома за телевізором (так як це робимо здебільшого ми).

Після того, як я повернулася з дітьми додому і малі зі суто спортивним інтересом почали рахувати свої трофеї, я також переодягнулася в яскраво-оранжевий костюм гарбуза, взяла під руку чоловіка в його «традиційно — страшному костюмі самого себе», і пішла до друзів на каву.

По вулицях ще бігали переодягнені пси, відьми, гарі потери, ангели, крокодили, льви та інші мешканці фантастичного зоопарку, а діти дивувалися, чому коли дорослі стають ще старшими, вони знову намагаються стати дітьми? Мабуть тому, що в глибині душі нам завжди бракує хоч трохи казки…