«УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО» ЧИКАГО

Коли наприкінці 1997 року ми приїхали жити в Чикаго і вибирали райони для оренди квартири, одним з них було «українське село» Чикаго. Розташоване неподалік від бізнес-центру міста-давнтауну, з його чудовими хмарочосами, мальовничими видами на ріку Чикаго рівер та чудовими парками, цей район почав заселятися українцями ще наприкінці 19-го століття. Хоча в 90-х роках 20-го століття він більше нагадував небезпечне гетто, оточене бідними і кримінальними кварталами афроамериканців та пуерто-ріканських і мексиканських генгів. Більше того: в кілометрі від українських кварталів, при в»їзді до дуантауну зі сторони вулиці Division, був розташований найнебезпечніший район Америки «Кабріні Грін», куди боялися виїжджати на виклики та патрулювання навіть місцеві поліцейські. 

«Якщо ти хочеш тут жити, то нам доведеться завести вівчарку. А ще краще дві»,-резонно зауважив чоловік. Перспектива життя з новонародженою дитиною, кішкою та двома великими псами в кількох квадратних метрах орендованої площі мене не приваблювала. На той час нового будівництва в цьому українському осередку кольорового американского життя ще не було і квартири в українській околиці були в свому оригінальному вигляді 20-х років 20-го століття: з потрісканими стінами, котрі, здавалося б, на тебе насуваються (дуже вузький простір квартир, а в спальнях інколи навіть не було достатньо місця, щоб поставити двоспальне ліжко), оригінальною системою водопроводу початку 20-го століття і небезпекою бути десь підстріленою на вулицях «села». Тому вибір пав на польську околицю в 20-ти хвилинах їзди від центра міста.

вулиці "села"

Українське село почало мінятися в кращу сторону вже напочатку 2000-го року, коли в околиці почало будуватися чимало нових будинків і ремонтуватися старі.

Українська кредитова спілка Самопоміч

Одна з вулиць українського села

Новозбудована (в 2001 році) вілла на вулиці Hoyne

Одним зі спонсорів такого позитивного переродження українського села стала українська кредитова спілка Самопоміч, котра видала мільйонні кредити українським контракторам (будівельникам) на численні проекти з реконструкції існуючих будинків та новобудови нових. Вже через короткий час серед місцевих реалторів та інвесторів поповзли чутки про перспективність та елітність розташування української околиці.  Величезні гроші, вкладені в будівляні проекти, змінили вигляд села на краще, однак підняло ціни на квартири та будинки до абсурдного максимуму.

В українській околиці назви вулиць позначені двояко: загальноприйнятою американскою назвою, котра занесена до реєстрів і карт, і назвою чи іменем знаменитості з української історії

В далині-українська православна церква св.Володимира

Ріст цін та часткова зміна популяції в українських кварталах на жаль не вплинула на якість шкіл: вони залишилися такими ж паршивими і небезпечними. Єдиною альтернативою є приватні школи при церквах, оскільки вони дають більш-менш якісну освіту і непогану адаптацію до американського суспільства новим українським імігрантам. Церков в українській околиці чимало, однак школу має лише одна-парафія св. Миколая. Першу школу української грамоти було засновано 1905 при церкві св. Миколая (на 1922 в ній вчилося 300 учнів); 1936 з неї утворилася цілоденна українська католицька школа.

Церковні школи в Америці, окрім фінансової підтримки самої парафії, прихожан, приватних і бізнес пожертвувань, ще й заробляють гроші самі, по суті-через азартні ігри. Улюблена гра в церковних школах-Бінго-варіант лото. В Бінго грають у всіх церковних школах, незалежно від віросповідання та етнічної приналежності.

В церкві Св. Миколая також грають в Бінго

Мої діти ходили до польської католицької школи тому, що в нашому районі української не було, а в Америці релігія відділена від держави і не пропагується на час шкільних занять, котрі ведуться лише англійською мовою. Кожного шкільного року кожна сім»я, чия дитина вчиться в школі, повинна була відпрацювати один вечір в школі, координуючи гру Бінго, або відкупитися з розрахунку $200 за дитину. Така дещо комерційність церков пояснюється тим, що навчання в Америці коштує дорого, а грошей виділяється обмаль. Тому і стараються поєднувати «цікаве» з «прибутковим».

Історія самої церкви Св. Миколая надзвичайно цікава. Українці почали поселятися у Чикаго з 1880-их pp., спершу з Закарпання, а потім- з Галичини. Першим організатором українського громадського життя став лікар В. Сіменович, котрий поселився в Чикаго в 1892 році. Першу греко-католицьку парафію Пресвятої Богородиці, що складалася у більшості з закарпатців, засновано 1902, а в 1905 році було відкрито церкву св. Миколая. Однак досить скоро невелика церквушка стала занадто тісною для все більшої кількості прихожан, і було вирішено будувати нову більшу церкву.

церква Св. Миколая (1930) в стилі псевдобарокко

Гроші на побудову церкви збирали всією громадою. Старожили розповідали як їхні батьки і діди віддавали більшу половину своєї зарплати на пожертву в фонд будівництва церкви. Свій сучасний вигляд у стилі псевдобарокко церква прийняла в 1913-1915 році, а в 1930 році при ній було записано 800 родин. В 1960 році-2700 родин, а в 1961 році церква стала катедрою св. Миколая.

До сьогоднішнього дня церква відноситься до католицького віросповідання і св»яткує Різдво і Паску за католицьким (а не Грегоріанським) календарем.

Після притоку 4-ї , нової хвилі української іміграції, особливої популярності набув новий, греко-католицький собор св. Володимира і Ольги (збудований в 1973 році), котрий на сьогоднішній день нараховує найбільшу кількість прихожан серед нових імігрантів з України.

вхід до церкви св. Володимира і Ольги