//
you're reading...
УКРАЇНСЬКИЙ БЛОГ

БУДНІ І СВ”ЯТА АМЕРИКАНСЬКИХ МЕРЦІВ

Свій перший Хелоувін в Америці я св”яткувала з широко відкритими від подиву очима, десятками фотографій прикрашених будинків мешканцями потойбічного світу (різноманітними привидами чи мертвецями, що рясно звисали з фасадів та дерев, і навіть могильними плитами та фрагментами тіл, що красномовно відлякували не лише саму Смерть, але й всіх непрошених гостей зі слабкими нервами).

Мені тоді здавалося, що я ніколи не звикну до цього св”ята і традиції прикрашати свою оселю всілякою потойбічною гадістю. І дотепер на порозі мого дому лише красується невеличкий гарбуз, який мені дітиска привезли після своєї екскурсії на ферму, та вазонок жовто-оранжевих осінніх квітів. Але вже за декілька днів мої малята вдягнуть свої “хеловінські карнавальні костюми” і підуть в похід від будинку-до будинку, щоб “вициганити” побільше цукерок. Для них-це св”ято “карієсу та ігор”, неймовірної кількості солодощів, котрі вони зі спортивним інтересом складають в свої відерка у вигляді гарбузів, і коротких візитів до друзів, знайомих і сусідів.

Для багатьох імігрантів св”ято Хелоувін мабуть ніколи не стане одним з найулюбленіших. У нас немає ( і не було ще від часів християнства) традиції відлякувати смерть, і сприймати цей остаточний пункт нашого існування зі спокійною посмішкою та прижиттєвим плануванням, як це роблять, наприклад, ірландці та американці, для котрих реклами компаній ритуальних послуг є такими ж звичними, як і поліси страхування життя.

Чимало американців середнього віку (30-40 років) мають юридично укладену та детально сплановану “останню подорож”: куплене місце на цвинтарі та полісу страхування життя на певну суму-від кількох тисяч і до сотень, а то й мільйонів доларів (залежно від фінансової спроможності робити щомісячні оплати протягом свого земного життя). Якщо відкинути всі нездорові емоції і спокійно подумати, то в такому плануванні є багато здорового глузду: адже людина позбавляє своїх рідних (в тому числі, можливо, малолітніх дітей) багатьох клопотів та фінансових витрат у випадку своєї несподіваної “подорожі”, тим самим проявляючи свою справжню любов і повагу до них. І якщо до ідеї прижиттєвого планування ми частково дозріли доволі швидко, то реклами ритуальних бюро для мене дотепер є з області “чорного гумору”. Прикладом такого життєвого анекдоту є випадок з нашою товаришкою за часів її американскої іміграції.

В той рік у Лєни життя дало тріщину: її покинув коханий, залишивши на згадку не зовсім бажану вагітність, вона втратила роботу і мучилася від сильного токсикозу та постійної депресії протягом всіх 9-ти місяців вагітності. І ось тоді, коли життя, здавалося б, не може бути складнішим, залунав тефонний дзвінок: “Девушка, у нас к вам сегодня есть предложение, от которого вы не должны отказаться: места на кладбище на 40% ниже своей розничной цены! Это же такой шанс инвестировать!!” Ну і як після цього кивати на американців, якщо навіть російські євреї пропагують телефонний ритуальний телемаркетинг?

А День Всіх Св”ятих (Хеллоувін), що св”яткується щороку в останній день жовтня, став в Америці популярним завдяки ірландським імігрантам, котрі становлять одну з найстарших та найбільших етнічних діаспор Північної Америки.

Хелоувін бере свій початок від дохристиянських вірувань древніх кельтів, котрі населяли територію Ірландії, Північної Франції та Англії. Перехід літнього сезону у зимовий та кінець збору урожаю для кельтів знаменувався початком нового року. В ніч на 1-е листопада, в котру, за віруванням кельтів, відкривалися ворота між світом живих і мертвих, древні одягалися в шкіри та голови вбитих тварин, розмальовували тіла хитромудрими візерунками, і гасили в оселях світло, щоб не стати здобичею привидів, а в випадку чого-самим отих привидів налякати. У цю ніч кельти запалювали ритуальні вогнища, приносили в пожертву вбитих тварин, і залишали на порозі будинків щедрі гостинці, щоб задобрити потойбічні сили.

Після прийняття християнства, древні традиції Дня Всіх Св”ятих, збереглися, незважаючи на всі заборони, передавалися з покоління в покоління, і разом з емігрантами перекочували на терени Північної Америки.

Одним з атрибутом Хелоувіна є також традиція вирізати на гарбузах смішні мордашки, і поміщати всередині гарбузів запалені свічки, створюючи таким чином традиційний св”ятковий ліхтарик Jackolanterns. Традиція цього ліхтарика також походить з Ірландії. Легенда говорить, що багато століть тому на землі жив ірландський коваль Джек, котрий був знаменитий своєю хитрістю та скупістю. Він навіть зумів обманути самого Диявила і отримати від нього обіцянку того, що той ніколи не забере його душі. Однак гріховність Джека не дала йому можливості потрапити до раю. З того часу він приречений бродити Землею в очікуванні Судного дня, освітлюючи свій шлях кусочком вугля, захищеного від вітру звичайним гарбузом. Тому ритуальний ліхтарик, названий на честь хитруна Джека Jackolanterns, символізує неприкаянність грішних душ.

Після “страстів” Дня Всіх Св”ятих приходить День Всіх Душ (аналог Поминальної неділі в Україні), коли американці йдуть на цвинтар, щоб відвідати могили своїх близьких і прочитати над ними молитви. А потім карнавальні оранжеві декорації Хелоувіна ховаються в закамарках гаражів та комодів в очікуванні нового сезону, коли діти знову нарядяться в костюми різноманітних фей, котів, відьом та вампірів, а дорослі, супроводжуючи їх у пошуках відкупних гостинців, захочуть хоть на мить забутися і стати такими ж дітьми, котрих ніщо не може налякати: ні Смерть, ні Дідько, ні навіть глобальна фінансова криза.

photo-chicagotribune


About Dana Hope

Если бы счастье умело разговаривать, оно бы вам каждую минуту звенело под ухом: "Посмотри на меня. Я здесь: в улыбке твоих детей, в ароматном запахе утреннего кофе, в любви твоего мужа, в заботливой ласке твоих родителей..." Но оно молчит, надеясь только на нашу интуицию и правильное восприятие мира.. Как шутит мой муж, я воспринимаю жизнь как авантюру, а не как наказание. Только законченная авантюристка может согласиться иммигрировать в чужую страну на 9-м месяце беременности, без работы, знакомств и особенных денег (как турист), и в то же время свято верить в "светлое будущее в новой стране". За свой довольно таки большой стаж в журналистике, я успела поработать на телевидении, пресс-агентствах, журналах и газетах и более 8 лет-на радио ("Радио Свобода" и "Голос Америки"). В Америке пришлось снова начинать всё с нуля, и методом "научного тыка" браться за разные работы и специальности, получать новое образование и искать себя в этой новой, но такой интересной стране. Я не понимаю людей, которые считают иммиграцию-предательством. Это в первую очередь-Познание другой жизни, культуры, социума, и самого себя. Мы все в течении своей жизни делаем выбор: не раз, и не два, а порой каждую минуту, решаясь пойти тем или иным путем. И этот наш выбор (хотя он и называется "наш"), всё же влияет на жизнь многих людей-в позитивную или негативную сторону. Моя иммиграция помогла мне избавится от многих предрассудков по отношению к жизни, "тупым" американцам (они не тупые, они просто наивные), жизненным ценностям и много чему другому. Именно здесь я впервые поняла истинную прелесть тупой американской улыбки (how are you?): она несет незнакомым людям позитив, а не тупое безразличие и раздражение. Ведь то, как ты воспринимаешь мир и других вокруг себя-основа твоего благополучия и счастья, которое не всегда зависит от количества денег в кармане.

Обсуждение

Один ответ на “БУДНІ І СВ”ЯТА АМЕРИКАНСЬКИХ МЕРЦІВ

  1. подписалась и жду новых статей!

    Posted by Olenka1983 | Октябрь 29, 2008, 1:30 пп

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s

%d такие блоггеры, как: