
На фасадах будинків день і ніч горять гасові ліхтарі
Якби час мав запах-то це б було в Чарльстоні. Легкий вітер розвіває моє волосся і я, в пошуках часу, блукаю вулицями цього такого нетипового американского міста Південної Кароліни, як сама легендарна Скарлет О»Хара з «Розвіяних вітром». 
Тут все живе своїм життям, як 300 років тому, коли група англійських емігрантів заснувала цей порт на березі Тихого океану. Бруківка на дорогах, котру я ще не бачила з часів свого життя у Львові та першого іміграційного досвіду у Празі. Газові лампи, котрі горять навіть вдень при вході до будинків: так якби й не було кризи з цінами на газ та нафту. 
Тут будинки як люди: зі своєю історією і душею. Чудові «рожеві мрійники», котрі дивляться на цей світ своїми широко відкритими ставнями-вікнами, «голубі меланхоліки», що стоять поруч з «рожевими мрійниками» і обмінюються з ними сонячними зайчиками. Непомірно ревниві «жовті красені» і незалежні «чорні кам»яниці», на тілі котрих ще не загоїлися рани від попередніх військових баталій. Баталій з часом та людьми…

Будинки як люди:також мають душі

У кам"яних провулках свій запас часу
Тільки тут, пожежні драбини до вершин будинків виглядають як хайвеї (швидкісні магістралі) до горища Попелюшки, і невеликі кафешки, що сховалися у провулках та двориках дихають привидами із запахом пива та лимону.

Хайвей до горища Попелюшки

Ще сто років тому тут стояли карети
Понравилось это:
Нравится Загрузка...
Похожее
About Dana Hope
Если бы счастье умело разговаривать, оно бы вам каждую минуту звенело под ухом: "Посмотри на меня. Я здесь: в улыбке твоих детей, в ароматном запахе утреннего кофе, в любви твоего мужа, в заботливой ласке твоих родителей..." Но оно молчит, надеясь только на нашу интуицию и правильное восприятие мира..
Как шутит мой муж, я воспринимаю жизнь как авантюру, а не как наказание. Только законченная авантюристка может согласиться иммигрировать в чужую страну на 9-м месяце беременности, без работы, знакомств и особенных денег (как турист), и в то же время свято верить в "светлое будущее в новой стране".
За свой довольно таки большой стаж в журналистике, я успела поработать на телевидении, пресс-агентствах, журналах и газетах и более 8 лет-на радио ("Радио Свобода" и "Голос Америки").
В Америке пришлось снова начинать всё с нуля, и методом "научного тыка" браться за разные работы и специальности, получать новое образование и искать себя в этой новой, но такой интересной стране.
Я не понимаю людей, которые считают иммиграцию-предательством. Это в первую очередь-Познание другой жизни, культуры, социума, и самого себя. Мы все в течении своей жизни делаем выбор: не раз, и не два, а порой каждую минуту, решаясь пойти тем или иным путем. И этот наш выбор (хотя он и называется "наш"), всё же влияет на жизнь многих людей-в позитивную или негативную сторону. Моя иммиграция помогла мне избавится от многих предрассудков по отношению к жизни, "тупым" американцам (они не тупые, они просто наивные), жизненным ценностям и много чему другому. Именно здесь я впервые поняла истинную прелесть тупой американской улыбки (how are you?): она несет незнакомым людям позитив, а не тупое безразличие и раздражение. Ведь то, как ты воспринимаешь мир и других вокруг себя-основа твоего благополучия и счастья, которое не всегда зависит от количества денег в кармане.
Обсуждение
Комментариев нет.