//
you're reading...
УКРАЇНСЬКИЙ БЛОГ

Чарльстон: розвіяні часом

На фасадах будинків день і ніч горять гасові ліхтарі

На фасадах будинків день і ніч горять гасові ліхтарі

Якби час мав запах-то це б було в Чарльстоні. Легкий вітер розвіває моє волосся і я, в пошуках часу, блукаю вулицями цього такого нетипового американского міста Південної Кароліни,  як сама легендарна Скарлет О»Хара з «Розвіяних вітром».

Тут все живе своїм життям, як 300 років тому, коли група англійських емігрантів заснувала цей порт на березі Тихого океану. Бруківка на дорогах, котру я ще не бачила з часів свого життя у Львові та першого іміграційного досвіду у Празі. Газові лампи, котрі горять навіть вдень при вході до будинків: так якби й не було кризи з цінами на газ та нафту.

Тут будинки як люди: зі своєю історією і душею. Чудові «рожеві мрійники», котрі дивляться на цей світ своїми широко відкритими ставнями-вікнами, «голубі меланхоліки», що стоять поруч з «рожевими мрійниками» і обмінюються з ними сонячними зайчиками. Непомірно ревниві «жовті красені» і незалежні «чорні кам»яниці», на тілі котрих ще не загоїлися рани від попередніх військових баталій. Баталій з часом та людьми…

також мають душі

Будинки як люди:також мають душі

У кам"яних провулках-свій запас часу

У кам"яних провулках свій запас часу

Тільки тут,  пожежні драбини до вершин будинків виглядають як хайвеї (швидкісні магістралі) до горища Попелюшки, і невеликі кафешки, що сховалися у провулках та двориках дихають привидами із запахом пива та лимону.

Хайвей до горища Попелюшки

Хайвей до горища Попелюшки

Ще сто років тому тут стояли карети

Ще сто років тому тут стояли карети

About Dana Hope

Если бы счастье умело разговаривать, оно бы вам каждую минуту звенело под ухом: "Посмотри на меня. Я здесь: в улыбке твоих детей, в ароматном запахе утреннего кофе, в любви твоего мужа, в заботливой ласке твоих родителей..." Но оно молчит, надеясь только на нашу интуицию и правильное восприятие мира.. Как шутит мой муж, я воспринимаю жизнь как авантюру, а не как наказание. Только законченная авантюристка может согласиться иммигрировать в чужую страну на 9-м месяце беременности, без работы, знакомств и особенных денег (как турист), и в то же время свято верить в "светлое будущее в новой стране". За свой довольно таки большой стаж в журналистике, я успела поработать на телевидении, пресс-агентствах, журналах и газетах и более 8 лет-на радио ("Радио Свобода" и "Голос Америки"). В Америке пришлось снова начинать всё с нуля, и методом "научного тыка" браться за разные работы и специальности, получать новое образование и искать себя в этой новой, но такой интересной стране. Я не понимаю людей, которые считают иммиграцию-предательством. Это в первую очередь-Познание другой жизни, культуры, социума, и самого себя. Мы все в течении своей жизни делаем выбор: не раз, и не два, а порой каждую минуту, решаясь пойти тем или иным путем. И этот наш выбор (хотя он и называется "наш"), всё же влияет на жизнь многих людей-в позитивную или негативную сторону. Моя иммиграция помогла мне избавится от многих предрассудков по отношению к жизни, "тупым" американцам (они не тупые, они просто наивные), жизненным ценностям и много чему другому. Именно здесь я впервые поняла истинную прелесть тупой американской улыбки (how are you?): она несет незнакомым людям позитив, а не тупое безразличие и раздражение. Ведь то, как ты воспринимаешь мир и других вокруг себя-основа твоего благополучия и счастья, которое не всегда зависит от количества денег в кармане.

Обсуждение

Комментариев нет.

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s

%d такие блоггеры, как: