//
you're reading...
УКРАЇНСЬКИЙ БЛОГ

Назад у минуле: «Вісканський» Ренесанс

Подолано останніх 20 кілометрів після перетину кордону між штатами Іллінойн та Віскансин і я шукаю заповітну стрілку-вказівник, що приведе нас у минуле. Власне тут, у невеликому містечку Брістоль (Bristol) у штаті Віскансин протягом 9 тижнів спекотного літа відкрито потаємний лаз-вхід до Англії часів Ренесансу.

Це містечно навіть важко знайти на карті-воно надзвичайно мале. Славу Брістолю приніс фестиваль середньовічної культури, на котрий кожного року, у період від 5 липня-до 1 вересня з»їзджаються люди зі всієї Америки. Особливо завзяті фанати навіть шиють собі костюми, щоб у липні-серпні покрасуватися в них на фестивалі і відчути себе Робін Гудом, сером, пером чи красунею-принцесою. Розкішні сукні можна собі купити і на фестивалі, в імпровізованих бутіках, де їх навіть підженуть вам під розмір.

Для дітей тут особливий рай, далекий від техногенної еволюції, жорстоких та динамічних комп»ютерних ігор чи американских горок. В 16 столітті всього цього не існувало, а відповідно-й ігри були іншими. Стрибки через канати, скалолазництво, прижки на пружинних підвісних матрасах, ігри з тренованими звірятами-котами, поні та навіть воронами, а також битва грудками болота (і не треба втрачати свідомість від того, що новий костюмчик коханого чада доведеться мабуть прати, незважаючи навіть на присутність уніформи-фартуха. Адже очі дитини сіяють таким непідробним щастям, яке може бути лише у дитинстві, коли знято всі заборони і ти можеш бути самим собою: дитям) .

На імпровізованих виставах, котрі кожну годину розігрують у різних закамарках містечка актором може стати кожен. Та й сценарій до вистав тут створюється, так би мовити-на ходу: ти сам собі вирішуєш, як повернеться хід історії, що відповісти своєму театральному супротивнику чи як завоювати даму серця.

Лише тут, в Ренесансі, можеш скуштувати класного холодного пива за старовинними рецептами, і в кожній господі-різного. Під відкритим небом розбито ціле середньовічне місто, зі своїми крамницями, господами, будиночками та кварталами чародіїв, де можна одним оком (вірніше-рукою) заглянути в потаємне та поворожити на долю. Не знаю як в 1574 році на таких чародіїв дивилася церква (мабуть що не дуже прихильно, всіляко переслідуючи відьм та розпалюючи вогнища інквізиції), однак сучасні американки від цього просто у захваті. Напів-дорогоцінні та дерев»яні камінці рун, лінії долі на твоїх руках чи магічні карти таро обіцяють розповісти про те, що ні один американский аналітик не напише в газеті: а власне-як складуться твої стосунки, чи знайдеш нову роботу, чи втратиш житло або придбаєш нове.  І хоча в 21 столітті вже важко собі уявити принца на білому коні, на цьому Ренесансі ти готовий повірити у будь-яку казку. Навіть якщо вона трохи безглузда..

About Dana Hope

Если бы счастье умело разговаривать, оно бы вам каждую минуту звенело под ухом: "Посмотри на меня. Я здесь: в улыбке твоих детей, в ароматном запахе утреннего кофе, в любви твоего мужа, в заботливой ласке твоих родителей..." Но оно молчит, надеясь только на нашу интуицию и правильное восприятие мира.. Как шутит мой муж, я воспринимаю жизнь как авантюру, а не как наказание. Только законченная авантюристка может согласиться иммигрировать в чужую страну на 9-м месяце беременности, без работы, знакомств и особенных денег (как турист), и в то же время свято верить в "светлое будущее в новой стране". За свой довольно таки большой стаж в журналистике, я успела поработать на телевидении, пресс-агентствах, журналах и газетах и более 8 лет-на радио ("Радио Свобода" и "Голос Америки"). В Америке пришлось снова начинать всё с нуля, и методом "научного тыка" браться за разные работы и специальности, получать новое образование и искать себя в этой новой, но такой интересной стране. Я не понимаю людей, которые считают иммиграцию-предательством. Это в первую очередь-Познание другой жизни, культуры, социума, и самого себя. Мы все в течении своей жизни делаем выбор: не раз, и не два, а порой каждую минуту, решаясь пойти тем или иным путем. И этот наш выбор (хотя он и называется "наш"), всё же влияет на жизнь многих людей-в позитивную или негативную сторону. Моя иммиграция помогла мне избавится от многих предрассудков по отношению к жизни, "тупым" американцам (они не тупые, они просто наивные), жизненным ценностям и много чему другому. Именно здесь я впервые поняла истинную прелесть тупой американской улыбки (how are you?): она несет незнакомым людям позитив, а не тупое безразличие и раздражение. Ведь то, как ты воспринимаешь мир и других вокруг себя-основа твоего благополучия и счастья, которое не всегда зависит от количества денег в кармане.

Обсуждение

Комментариев нет.

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

w

Connecting to %s

%d такие блоггеры, как: