//
you're reading...
УКРАЇНСЬКИЙ БЛОГ

Нешвіл як музичний «Лас-Вегас» Америки

Це місто, здавалося б, ніколи не спить. Тут свій потік часу і своя Америка: не зациклена на грошах, бізнесах, політичних вподобаннях чи дебатах про гомосексуальні шлюби. Штат Теннессі і його столиця-місто Нешвіл-це батьківщина «кантрі-музики», котру місцеві називають «сценарієм до історії ординарного людського життя»: про любов, зраду, народження чи смерть.

Закладене у Різдв»яну ніч 1779 року, це місто завжди було неординарним. Власне тут, у 1941 році, було видано першу у Сполучених Штатах ліцензію на музичні програми на хвилях FM. Роками різніше, король рок-н-ролу Елвіс Преслі записав понад 200 своїх пісень на історичній студії В, що на музичному променаді Нешвіля, де червоні, голубі та зелені вогники студії слугували своєрідною декорацією для його «Різдв»яного альбому».

Оскільки альбом записувався в липні, Елвіс мав проблеми із завершенням запису через відсутність того самого різдв»яного настрою. І тоді техніки студії придумали оригінальний вихід з положення: вони прикрасили різдв»яну ялинку, котра тулилася у куточку студії, в кольорові іграшки та ліхтарики і накрутили систему охолодження до повного зимового максимуму.  Літній альбом «різдв»яного настрою» став справжнім хітом.

Один з барів Нешвіля

Куди б ти не пішов-неминуче прийдеш до бару, звідки лунає жива музика, представлена різними стилями: від джазу і блюзу-до року і кантрі-на всі смаки і настрої. На «музичному променаді»-сотні салонів, барів, ресторанів, у вітринах котрих заманливо видніються музичні колективи, танцюють люди, і ти губишся у виборі: куди ж тобі все ж таки податися?

Для любителів «перчинки»-є бар «Coyote ugly» («Бридкі Койоти»): по суті, такий же, як і всі-музичний салон, де лунає жива музика, можна випити класного пива чи потанцювати. Але після 8-ї вечора тут танцюють самі барменки: причому-на барі, щедро обливаючи себе пивом. І ніяких тобі мордобоїв чи посягань на симпатичних «койотиків»: все це сприймається як унікальне щоденне шоу, на котрий ти купив собі білет і зараз маєш можливість «повболівати».

Коли в 2000 році я вперше побачила музичну комедію «Coyote ugly», я думала, що такий бар-це лише видумка талановитих голівудських сценаристів та чудова гра акторів фільму. Однак, роками пізніше, у Нешвілі, я ще раз переконалася, що найкращі теми блокбастерів завжди є взяті з реального життя.

Перший Coyote Ugly Saloon відкрився у 1993 в Нью Йорку. Випускниця Нью-йоркського університету Ліліана Ловел вирішила проміняти блискуче майбутнє в одній з фінансових компаній на престижній Уол Стріт на кар»єру барменки.  Ще в часи своєї студентської молодості, Ліліана підпрацьовувала в різних барах, щоб мати можливість оплатити своє навчання в університеті, і відпрацювала барне мистецтво до повної досконалості.  То ж коли їй прийшла думка відкрити свій власний музичний салон, вона почала вчити молодих симпатичних дівчат всім тонкостям кар»єри барменки: жонглюванню фляшками та стаканами під час приготування коктейлів, диханням полум»ям, спеціальним світло-ефектам під час приготування коктейлів і танцям на барних «підмостках». Бар різко став популярним, коли колишня барменка Елізабет Гілберт написала про свій досвід роботи в «Койотах» до журналу CQ, що лягло в основу сценарія одноіменного голівудського блокбастера «Coyote Ugly». У серпні 2000 року, після виходу цього фільму на широкі екрани і шаленого успіху в прокаті (понад 100 мільйонів доларів зборів), Ліліана прокинулася знаменитою, а невдовзі сітка «Бридких койотів» заполонила різні штати Америки. На даний момент їх існує 13, один з котрих і знаходиться на музичному променаді Нешвіля.

Музичний салон "Крейзі Хорс"

Хоча під час нашого минулого приїзду до Нешвіля, в «Койоти» нам зайти не довелося. Після 8-ї години вечора з дітьми вхід заборонений. Тому нам довелося постукатись у сусідні двері-до знаменитого в музичному світі Америки салону «Crazy horse». Власне тут вперше «обмиваються»  всі новинки музики: чи то презентація нового виконавця, нової пісні чи виходу нового альбому.

Музичний салон «Крейзі Хорс» («Дика коняка»)-це трьохярусне приміщення з танцювальною площадкою, секцією для ресторану, де подають неймовірно смачні стейки, імпровізійною експозицією статуй коней (серед котрих коняка-модниця, кінь-алкоголік, симпатичні поні і багато свіжого сіна) та великою сценою, на котрій кожних 20 хвилин змінюють один одного різні музичні колективи чи окремі виконавці. Вся ця музика іде «в живу», без фонограми, на віртуозному рівні, і хочеться щоб цей вечір (чи то вже ніч? чи ранок?) ніколи не закінчувався.

About Dana Hope

Если бы счастье умело разговаривать, оно бы вам каждую минуту звенело под ухом: "Посмотри на меня. Я здесь: в улыбке твоих детей, в ароматном запахе утреннего кофе, в любви твоего мужа, в заботливой ласке твоих родителей..." Но оно молчит, надеясь только на нашу интуицию и правильное восприятие мира.. Как шутит мой муж, я воспринимаю жизнь как авантюру, а не как наказание. Только законченная авантюристка может согласиться иммигрировать в чужую страну на 9-м месяце беременности, без работы, знакомств и особенных денег (как турист), и в то же время свято верить в "светлое будущее в новой стране". За свой довольно таки большой стаж в журналистике, я успела поработать на телевидении, пресс-агентствах, журналах и газетах и более 8 лет-на радио ("Радио Свобода" и "Голос Америки"). В Америке пришлось снова начинать всё с нуля, и методом "научного тыка" браться за разные работы и специальности, получать новое образование и искать себя в этой новой, но такой интересной стране. Я не понимаю людей, которые считают иммиграцию-предательством. Это в первую очередь-Познание другой жизни, культуры, социума, и самого себя. Мы все в течении своей жизни делаем выбор: не раз, и не два, а порой каждую минуту, решаясь пойти тем или иным путем. И этот наш выбор (хотя он и называется "наш"), всё же влияет на жизнь многих людей-в позитивную или негативную сторону. Моя иммиграция помогла мне избавится от многих предрассудков по отношению к жизни, "тупым" американцам (они не тупые, они просто наивные), жизненным ценностям и много чему другому. Именно здесь я впервые поняла истинную прелесть тупой американской улыбки (how are you?): она несет незнакомым людям позитив, а не тупое безразличие и раздражение. Ведь то, как ты воспринимаешь мир и других вокруг себя-основа твоего благополучия и счастья, которое не всегда зависит от количества денег в кармане.

Обсуждение

Комментариев нет.

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

w

Connecting to %s

%d такие блоггеры, как: