//
you're reading...
УКРАЇНСЬКИЙ БЛОГ

Америка повсякденна: емігранти на роздоріжжі

Після чотирьох місяців нашого перебування в Штатах ми вперше “захандрили”. До закінчення легального статусу залишалося два місяці, і навіть аплікація на продовження легального статусу перебування у Штатах на ще шість місяців не давала ніякої гарантії того, що за цей час щось зміниться. Адвокати продовжували годувати обіцянками і тягнути гроші, яких і так не було. Ми вже пакували чемодани на повернення додому, коли несподівано отримали радісну звістку.

“Вам тут прийшов якийсь пакет документів. “Віза” називається”. Телефонний дзвінок нашого друга з Праги був першим світлим моментом з часу народження Насті. “Віза” виявилася виграшем лотереї зеленої карти, на котру ми подавали ще до від”їзду в Штати. Документи ми оформили не виїжджаючи з Чикаго. А за рік народився наш син Сергій-в тому ж Holly Family Hospital.

сашка
Мої перші статті з Чикаго для львіських і київських газет мабуть важко назвати оптимістичними. Я не писала про принади чиказьких кварталів та українські вивіски в етнічних кварталах. Я розповідала про реальне життя емігрантів, і зараз, переглядаючи газету, мабуть не змінила б ні слова. Все що було актуальним понад 10 років тому-є актуальним і тепер.

«Правжу кажуть, що Америка-це країна рівних можливостей. Можливості тут справді рівні для майже всіх нових емігрантів: для жінок-це здебільшого прибирання хатів, ресторанів або робота няні у сім»ях з дітьми чи старими людьми, а для чоловіків-будівельні роботи, або, в кращому випадку-водіння таксі, і то за наявності «зеленої карти», доброго знання англійської мови та тутешніх завулків.

Але є ще один варіант-піти вчитися. Багато хто з емігрантів стає фахівцем комп”ютерного програмування. Це-високооплачувальна професія, на яку є попит. Однак таке навчання коштує понад чотири тисячі доларів за півроку. Значить, на цей час ще треба мати гроші, щоб оплачувати квартиру, машину, дитину…Тому для багатьох українців навчання-другий етап їхнього перебування в США після багатьох місяців (а то й років) важкого заробітчанства. І наступає він далеко не для кожного-рутина повсякденного життя глибоко затягує. Хоча навіть отримавши заповітну «зелену карту», наші люди психологічно не витримують Америки і повертаються додому.

Америка ламає долі і водночас дає шанс втекти від теперішньої української реальності. Тут професори стають водіями, прибиральницями чи масажистами, рядові робітники заводів-програмістами чи власниками невеликих бізнесів.

Хоча, власне амбітності та наполегливості нашим людям часто бракує. Вони буквально зациклюються на тому, ким вони були Там, і що роблять зараз Тут. А в Америці навіть існує приказка: «Скажи мені, ким тим став, бо мене не цікавить, ким ти був до цього» (“tell me who you are, not who you’ve been”).

З другого боку, специфіка життя в Іллінойсі, де проживає майже 3-мільйонна діаспора поляків дещо розслабляє наших людей.

«А навіщо мені вчити англійську, якщо тут друга іноземна мова польська? Я польську я розумію»,-здебільшого говорять наші люди. Проблема лишень в тому, що максимальний потенційний злет такої кар’єри-є зміна такого ж типу роботи (прибирання будинків чи продаж товарів в магазинах) з української околиці-на роботу в польській. А для роботи в американському бізнесі чи старту свого власного необхідне хоча б добре базове знання мови та певна американська освіта. Більшість видів бізнесів ще й вимагають наявності ліцензій, для отримання котрих слід пройти навчання в школах (чи самотужки-по Інтернету) зі здачею державних екзаменів; а кожний рік-два після цього передбачена здача додаткових екзаменів для продовження кваліфікації.

За останні 10 років я чула чимало історій взлету і падіння наших українців в Америці. Деякі з них приїхали до Чикаго з чемоданами грошей, після років рекету та поборів на Україні. І хоча вони зараз дуже поважні українські бізнесмени, історія їхнього «фінансового успіху» мене мало цікавить. На жаль, це один з тих варіантів, коли має значення ким ти Був, до того як ти Став.

Америка-це не любов з першого погляду. Її завойовуєш довго, своїм потом і важкою працею. І любов, як почуття, не до кожного приходить.

About Dana Hope

Если бы счастье умело разговаривать, оно бы вам каждую минуту звенело под ухом: "Посмотри на меня. Я здесь: в улыбке твоих детей, в ароматном запахе утреннего кофе, в любви твоего мужа, в заботливой ласке твоих родителей..." Но оно молчит, надеясь только на нашу интуицию и правильное восприятие мира.. Как шутит мой муж, я воспринимаю жизнь как авантюру, а не как наказание. Только законченная авантюристка может согласиться иммигрировать в чужую страну на 9-м месяце беременности, без работы, знакомств и особенных денег (как турист), и в то же время свято верить в "светлое будущее в новой стране". За свой довольно таки большой стаж в журналистике, я успела поработать на телевидении, пресс-агентствах, журналах и газетах и более 8 лет-на радио ("Радио Свобода" и "Голос Америки"). В Америке пришлось снова начинать всё с нуля, и методом "научного тыка" браться за разные работы и специальности, получать новое образование и искать себя в этой новой, но такой интересной стране. Я не понимаю людей, которые считают иммиграцию-предательством. Это в первую очередь-Познание другой жизни, культуры, социума, и самого себя. Мы все в течении своей жизни делаем выбор: не раз, и не два, а порой каждую минуту, решаясь пойти тем или иным путем. И этот наш выбор (хотя он и называется "наш"), всё же влияет на жизнь многих людей-в позитивную или негативную сторону. Моя иммиграция помогла мне избавится от многих предрассудков по отношению к жизни, "тупым" американцам (они не тупые, они просто наивные), жизненным ценностям и много чему другому. Именно здесь я впервые поняла истинную прелесть тупой американской улыбки (how are you?): она несет незнакомым людям позитив, а не тупое безразличие и раздражение. Ведь то, как ты воспринимаешь мир и других вокруг себя-основа твоего благополучия и счастья, которое не всегда зависит от количества денег в кармане.

Обсуждение

Комментариев нет.

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s

%d такие блоггеры, как: