Нешвіл як музичний “Лас-Вегас” Америки
Опубликовал Dana Hope на Июнь 25, 2008
Це місто, здавалося б, ніколи не спить. Тут свій потік часу і своя Америка-не зациклена на грошах, бізнесах, політичних вподобаннях чи дебатах про гомосексуальні шлюби. Штат Теннессі і його столиця-місто Нешвіл-це батьківщина “кантрі-музики”, котру місцеві називають “сценарієм до історії ординарного людського життя”: про любов, зраду, народження чи смерть.
Закладене у Різдв”яну ніч 1779 року, це місто завжди було неординарним. Власне тут, у 1941 році, було видано першу у Сполучених Штатах ліцензію на музичні програми на хвилях FM. Роками різніше, король рок-н-ролу Елвіс Преслі записав понад 200 своїх пісень на історичній студії В, що на музичному променаді Нешвіля, де червоні, голубі та зелені вогники студії слугували своєрідною декорацією для його “Різдв”яного альбому”. Оскільки запис альбому відбувався у липні, Елвіс мав проблеми із завершенням запису через відсутність того самого різдв”яного настрою. І тоді техніки студії придумали вихід з положення, інсталювавши кольорові св”яточні ліхтарики, нарядивши різдв”яну ялинку у кутку студії та накрутивши систему охоложеня до повного “зимого максимуму”.
Куди б ти не пішов-неминуче прийдеш до бару, звідки лунає жива музика. На “музичному променаді”-сотні салонів, барів, ресторанів, у вітринах котрих заманливо видніються музичні колективи, лунає музика, і ти губишся у виборі: куди ж тобі все ж таки податися?
Для любителів “по-гарячіше”-є бар “Coyote ugly” (”Бридкі Койоти”): по суті, такий же, як і всі-музичний салон, де лунає жива музика, можна випити класного пива чи потанцювати. Але після 8-ї вечора тут танцюють самі барменки: причому-на барі, щедро обливаючи себе пивом. І ніяких тобі мордобоїв чи посягань на симпатичних “койотиків”: все це сприймається як унікальне щоденне шоу, на котрий ти купив собі білет і зараз маєш можливість “повболівати”.
Коли в 2000 році я вперше побачила музичну комедію “Coyote ugly”, я думала, що такий бар-це лише видумка талановитих голівудських сценаристів та чудова гра акторів фільму. Однак, роками пізніше, у Нешвілі, я ще раз переконалася, що найкращі теми блокбастерів завжди є взяті з реального життя.
Перший Coyote Ugly Saloon відкрився у 1993 в Нью Йорку. Випускниця Нью-йоркського університету Ліліана Ловел вирішила проміняти блискуче майбутнє на Уол Стрит на кар”єру барменки. Ще в часи своєї студентської молодості, Ліліана мала декілька робіт у різних барах і відпрацювала це мистецтво до повної досконалості. То ж коли їй прийшла думка відкрити свій власний музичний салон, вона почала вчити молодих симпатичних дівчат всім тонкостям кар”єри барменки: жонглюванню фляшками та стаканами під час приготування коктейлів, диханням полум”ям, спеціальним світло-ефектам під час приготування коктейлів і танцям на барних “підмостках”. Бар різко став популярним, коли колишня барменка Елізабет Гілберт написала про свій досвід роботи в “Койотах” до журналу CQ, що лягло в основу сценарія одноіменного голівудського блокбастера “Coyote Ugly”. У серпні 2000 року, після виходу цього фільму на широкі екрани і шаленого успіху в прокаті (понад 100 мільйонів доларів зборів), Ліліана прокинулася знаменитою, а невдовзі сітка “Бридких койотів” заполонила різні штати Америки. На даний момент їх існує 13, один з котрих і знаходиться на музичному променаді Нешвіля.
Хоча під час нашого минулого приїзду до Нешвіля, в “Койоти” нам зайти не довелося. Після 8-ї години вечора з дітьми вхід заборонений. Тому нам довелося постукатись у сусідні двері-до знаменитого в музичному світі Америки салону “Crazy horse”. Власне тут вперше “обмиваються” всі новинки музики: чи то презентація нового виконавця, нової пісні чи виходу нового альбому.
Музичний салон “Крейзі Хорс” (”Дика коняка”)-це трьохярусне приміщення з танцювальною площадкою, секцією для столиків, де подають неймовірно смачні стейки, імпровізійною експозицією статуй коней (серед котрих коняка-модниця, кінь-алкаш, симпатичні поні і багато свіжого сіна) та великою сценою, на котрій кожних 20 хвилин один музичний колектив (чи окремий виконавець) змінює інший. І вся ця музика іде “в живу”, на віртуозному рівні, і хочеться щоб цей вечір (чи то вже ніч? чи ранок?) ніколи не закінчувався.
